- Іспанія зафіксувала найбільше зростання податкового тиску серед країн-членів ЄС за останнє десятиліття, збільшивши його на 2.9 процентного пункту ВВП.
- Різке зростання майже повністю пояснюється вищими податками на працю, включаючи податок на прибуток та внески на соціальне страхування, тоді як податки на капітал та споживання залишилися на місці або знизилися.
- Іспанія залишається єдиною країною ЄС з податком на чисте багатство та має одну з найнижчих ставок неявного податку на споживання в блоці.
- Незважаючи на різке зростання, загальне податкове навантаження Іспанії все ще відстає від середнього показника єврозони, а прогнози показують стійкий розрив до 2027 року.
Європейська комісія підтвердила, що Іспанія зазнала найбільшого стрибка податкового тиску в Європейському Союзі за останні десять років. Згідно з Щорічним звітом про оподаткування за 2026 рік, співвідношення податків до ВВП країни зросло на 2.9 процентних пункти порівняно з періодом 2015-2019 років у порівнянні з періодом 2020-2024 років. Це зростання ставить Іспанію попереду всіх інших держав-членів за тим, наскільки більше вона зараз збирає податків відносно розміру своєї економіки.
У звіті, опублікованому в п'ятницю, порівнюється еволюція податкових систем у 27 країнах ЄС. У ньому підкреслюється, що зростання в Іспанії майже виключно зумовлене вищими надходженнями від податків на працю , тоді як податки на капітал майже не змінилися, а податки на споживання фактично знизилися. Ця тенденція викликала дискусії щодо того, хто насправді оплачує рахунки за зростання державної скарбниці країни.
Найбільший стрибок у ЄС
Зростання Іспанії на 2.9 пункту значно випереджає показники наступних найближчих країн. Литва продемонструвала зростання на 2.3 пункти, а Люксембург – на 2.2 пункти. Серед інших країн із помітним зростанням – Польща , Кіпр, Словаччина та Латвія, всі з яких продемонстрували зростання понад один процентний пункт. З іншого боку, Мальта та Угорщина зафіксували найбільше падіння , кожна з яких впала на 2.8 пункту, за ними йдуть Бельгія, Ірландія, Швеція та Франція, всі зі зниженням більш ніж на один пункт.
Середній показник по ЄС залишається досить стабільним з 2015 року, а це означає, що зростання Іспанії зумовлене внутрішніми факторами, а не ширшою континентальною тенденцією. У звіті зазначається, що загальне співвідношення податків до ВВП для блоку з 27 країн майже не змінилося протягом десятиліття.
Чому лейбористи несуть на собі основний тягар
Брюселас чітко визначає першопричину: збільшення податкового тиску в Іспанії майже повністю зумовлене вищими податками на працю . Податок на прибуток (IRPF) та внески на соціальне страхування становлять понад 2.5 з 2.9 процентних пунктів. У звіті вказується на два конкретні механізми. По-перше, поширена нездатність індексувати податкові категорії до інфляції, відома як «фіскальне гальмування» або «progresividad fría», означає, що оскільки номінальна заробітна плата зростає, щоб не відставати від цін, працівників відштовхують у вищі податкові категорії без будь-якого реального зростання купівельної спроможності. По-друге, послідовне збільшення внесків на соціальне страхування, включаючи запровадження Механізму міжпоколіннєвої справедливості (MEI) у 2023 році, посилило навантаження як на працівників, так і на роботодавців.
Тим часом податки на капітал майже не змінилися , а надходження від податків на споживання фактично впали. Цей дисбаланс викликав питання щодо справедливості, особливо враховуючи, що уряд шукає способи досягти фіскальних цілей без подальшого тиску на працівників.
Унікальний податковий ландшафт
У звіті також висвітлено кілька особливостей, які виділяють Іспанію. По-перше, Іспанія є єдиною державою-членом ЄС, яка досі стягує податок на чисте багатство . Комісія зазначає, що його ефективність значною мірою залежить від того, як розроблено податок і чи може адміністрація належним чином його стягувати. По-друге, Іспанія має одну з найнижчих ставок неявного податку на споживання в Союзі – 13.6% у 2024 році, поступаючись лише Мальті (14.2%) та Німеччині (15%).
Що стосується територіальної структури, Іспанія є однією з лише чотирьох країн ЄС — поряд з Німеччиною, Бельгією та Австрією — де регіональні органи влади мають власні повноваження щодо збору податків. У 2024 році автономні спільноти Іспанії зібрали 16.9% від загального обсягу податкових надходжень . Цікаво, що академічні дослідження, наведені у звіті, свідчать про те, що більша регіональна автономія в Іспанії не призводить до вищого загального податкового тиску на громадян, на відміну від деяких інших федеральних систем.
Все ще нижче середнього показника єврозони
Незважаючи на швидке зростання, загальне податкове навантаження Іспанії залишається нижчим за середній показник по єврозоні. У 2024 році податкові надходження становили 36.8% ВВП порівняно з 39.8% для єврозони. У 2025 році цей показник трохи зріс до 37.8%, що все ще на 2.5 пункти нижче за 40.3% для єврозони. Очікується, що розрив збережеться: Бруселас прогнозує, що податковий тиск на Іспанію досягне 38.2% у 2026 році та 38.4% у 2027 році , тоді як для єврозони прогнозується, що він залишиться на рівні близько 40.6% в обидва роки.
Країнами з найвищим податковим тягарем залишаються Данія (45.2%), Франція (43.5%) та Австрія (43.4%), тоді як Ірландія (21.7%), Румунія (27.9%) та Мальта (28.8%) знаходяться внизу. Позиція Іспанії посередині, але з найшвидшою траєкторією зростання, ставить питання про те, скільки ще їй доведеться зробити, перш ніж зблизитися зі своїми колегами по єврозоні.
Перспективи та прогнози
Забігаючи вперед, Комісія очікує, що розрив скорочуватиметься лише повільно. Прогнозоване зростання Іспанії на 1.6 пункту протягом трьох років (2025-2027) є швидшим, ніж 1.1 пункту єврозони, але початкова точка нижча. Звіт з'являється на тлі переговорів Іспанії з Брюсселем щодо нових фіскальних правил, а уряд стикається з дилемою: єдиним джерелом доходів, яке виявилося надійно експансіоністським, є оподаткування праці, яке також викликає найбільший соціальний опір. Тим часом коаліційний уряд перебуває під тиском, щоб передати більше податкових повноважень регіонам, що може ускладнити фіскальні перспективи.
Загалом, дані малюють картину країни, яка підвищує податки швидше, ніж будь-яка інша в ЄС, але їй ще є куди рухатися, перш ніж вона досягне середнього показника свого валютного союзу. Однак тягар непропорційно лягає на працівників, тоді як капітал і споживання залишаються відносно низько оподатковуваними. Чи збережеться ця тенденція, залежатиме від політичних рішень у Мадриді та поточного діалогу з європейськими інституціями.